Чорномаз Катерина Михайлівна - практичний психолог Закладу дошкільної освіти (ясла – садок) №83 «Лісова казка».

Основні види роботи за якими працює практичний психолог:
Психодіагностична робота – здійснює діагностування дітей по виявленню тривожності, агресивності; досліджує емоційний стан новоприбулих дітей; виявляє рівень готовності дітей до навчання в школі; виявляє дітей у яких присутня «вікова криза» третього року життя; виявляє нахили та здібності у дітей; діагностує пізнавальні процеси у дітей середнього та старшого дошкільного віку; а також діагностує педагогів та батьків.
Консультаційна робота – проводить консультування за індивідуальним запитом; бере участь у батьківських зборах; надає рекомендації педагогам та батькам.
Корекція та розвиткова робота –постійно проводить індивідуальні корекційно – розвиткові заняття з дітьми «групи ризику» та дітьми з особливими освітніми потребами, а також групові заняття з кожною віковою групою.
Організаційно – методична функція
Практичний психолог працює у цих напрямках, а також:
Цілі і завдання роботи психологічної служби ДНЗ на 2022 – 2023 навчальний рік, з урахуванням воєнного воєнного стану.
Здійснення психолого – педагогічного супроводу дітей з особливими потребами;
Збереження та зміцнення психічного здоров'я учасників освітнього процесу під час воєнного стану.
Профілактика конфліктних ситуацій.
Надання психологічної допомоги та зниження тривожності усіх учасників навчально-виховного процесу в період ведення воєнних дій в Україні.

Гендер (англ. gender – «стать», від лат. genus – «рід») – соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальна, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності.
Уже з народження мозок дівчаток і хлопчиків працює неоднаково. Зперших місяців життя сприймання і аналіз інформації ними різниться. Дівчатка починають говорити раніше, з чого випливає, що і в іншому хлопчики будуть трохи відставати, тому що мова відіграє найважливішу роль в розвитку дитини.
У дівчаток розвинене слухове сприйняття. У хлопчиків же –зорове.
В іграх теж є відмінності, дівчатка обирають часто куточок і імітують домашнє господарство, влаштовують затишні кухоньки, возяться з посудом, люблять копіткі дрібниці з ляльками, копіюють побут, родинні стосунки, їхні ігри більш балакучі.
Хлопчики повільніше ростуть і набирають вагу, більш сильні, але менш витривалі, ніж дівчатка. Вони більш схильні до вірусних захворювань. Як сказано вище хлопчики більш імпульсивні і з задоволенням освоюють активні ігри, люблять авантюри, суперництво.
Дівчаткам же навпаки, легко даються заняття, де потрібна посидючість і терпіння, уважність і точність.
Хлопчики ж навпаки: полюбляють конструктори, всілякі споруди, освоюють простір, вони більш спритні, винахідливі, прагнуть знаходити і вивчати щось нове, ламають речі (і це не привід для тривоги, вони просто вивчають, як влаштована річ або іграшка. І пробують створювати нове).
Хлопцям для комфортного розвитку потрібен простір і рух, якщо буде мало місця, вони будуть освоювати вертикаль(лазити, стрибати).Хлопчики не готові сприймати зміну режиму дня або будь – яких планів, тому, якщо щось змінюється, попереджайте їх заздалегідь.
У розмові давайте чіткі вказівки, натяків і розпливчастих фраз хлопчик просто не сприйме. Якщо виник конфлікт і малюк роздратований, пам’ятайте, в цей момент пояснювати вашу позицію марно, або вкладайтеся в перші дві хвилини, або відкладіть розмову до тих пір, поки він не заспокоється.
Мозок хлопчика, а й вже дорослого чоловіка не в змозі витримати потік жіночих моралей, він просто відключається. У перші 2-3 роки не бійтеся сюсюкатися і виливати на нього любов, але далі необхідно частіше залучати до виховання тата чи родича чоловічої статі, хлопчикові дуже важливо ототожнювати себе з дорослим чоловіком і копіювати його поведінку.
Дівчатка вперед починають говорити і тому вважається , що з ними простіше домовлятися, вони можуть уважно слухати. Вони стереотипні , тому засвоївши один раз будь-який навик, вони доводять його до досконалості. Вони гнучкі і слухняні. Йдуть на контакт і шукають схвалення дорослих, тому з дівчатками набагато простіше і спокійніше.
Дівчаткам потрібно з пелюшок вкладати поняття жіночності, краси, ніжності, вони не просто копіюють стиль і поведінку мами, але найчастішепрагнуть повторити її долю.

Що необхідно дитині для благополуччя?

Діти потребують від своїх батьків найелементарнішого – часу і турботи. Це основа їх розвитку. Ваша дитина виростає такою, якою ви її виховуєте. Розгляньмо, що саме дитина повинна отримати від батьків сповна.
На всіх дітей впливає навколишнє середовище, у якому вони зростають. Розвиток дитини залежить від того, як організоване її життя і хто навколо неї. Саме це робить її людиною. Якщо батьки заохочують дитину, вона вчиться впевненості. Якщо батьки вчать дитину чесності, вона стає справедливою. Якщо дитина росте в атмосфері схвалення, вона вчиться любити себе. Якщо дитина зростає в безпеці, вона вчиться довіряти. Якщо батьки вчать дитину ділитися, вона виростає щедрою. Якщо дитина росте в атмосфері прийняття та дружелюбності, вона вчиться любити й робити навколишній світ кращим.
Коли у вас вперше з'являється дитина, ви хочете дати їй усе найкраще: купуєте найдорожчі іграшки, одяг та інші речі. Але чи так усе це потрібне вашій дитині? Зрозуміло, їй необхідні певні речі, але не вони головне. Натомість любов, прихильність і увага мають головну роль у зростанні й розвитку дитини. Ваші турбота та прихильність створюють для дитини відчуття безпеки, яка дасть їй змогу на повну силу розкрити свій потенціал, досліджуючи навколишній світ. Розгляньмо кілька чинників, що мають важливе значення в розвитку дитини.
Хоч це й очевидно, однак безумовна любов необхідна кожній дитині. Безумовна любов – то не тільки прояви любові, це щось більше. Така любов повинна пронизувати кожні ваші дію, дотик та слово. Любов – це суть усіх взаємин, і саме вона допомагає вашій дитині довіряти вам і почуватися в безпеці. Тому важливо, щоб ви дали зрозуміти дитині, що ви її любите незалежно від її поведінки. Це допоможе вам створити сильний емоційний зв'язок із дитиною. Вона не має думати, що ваша любов залежить від її поведінки.

Взаємодія

Взаємодія з тими, хто навколо, – це те, до чого дитина прагне в ранньому віці. Розмовляйте з дитиною змалечку, навіть якщо ви вважаєте таке заняття безглуздим. Воно допоможе їй розвинути мовленнєві навички.
Кожна нова взаємодія з дитиною знайомить її з новою, раніше невідомою інформацією й забезпечує сенсорну стимуляцію, необхідну для розвитку її мозку. Щоденні ігри з дитиною, які вважаються найпопулярнішою формою взаємодії, допоможуть їй почуватися в безпеці. Також це найкращий спосіб показати дитині свою любов.

Ще один спосіб взаємодії з дитиною – це читання вголос. Це заняття стимулює уяву дитини, розвиває її мовні навички. Дитина проживає у своїй уяві сюжети книг, які їй читають.

Наснага

Дитина може почати хвилюватися у випадках, коли в неї недостатньо навичок для тих чи інших ігор або занять. Однак вона в змозі розвинути необхідні навички, а це сприятиме її загальному розвитку. Заохочуйте її розв’язувати нові завдання, не забувайте хвалити за успішне виконання попередніх завдань. Хваліть її або обіймайте. Це не тільки надихне дитину засвоювати нові навички, а й навчить оцінювати свої сили.

Дисципліна

Важливо дати дитині стільки свободи, скільки їй необхідно. Але водночас ви маєте навчити її розуміти межі дозволеного. Привчити дитину до дисципліни – не означає сварити її або карати за необдумані вчинки. Це означає ознайомити її зі встановленими правилами, виявляючи при цьому до неї свою любов. Навчаючи дитину дисципліни, ви дасте їй один з основних інструментів, необхідних для життєвого успіху. Переконайтеся, що ви теж дотримуєтеся всіх правил, яких вчите своїх дітей. Завдяки цьому дитина буде дотримуватися їх, не відчуваючи дискомфорту.
Отже, якщо ви вважаєте, що для щастя дитині необхідні дорогі іграшки й екзотичне оформлення дитячої кімнати, то помиляєтеся. Дитина потребує чогось більшого, ніж дорогі речі. Запорука щастя дитини – це любов батьків. Обійми, дотики, посмішка, заохочення й ігри з дитиною – то прояви любові до дитини. І цього вона потребує значно більше, ніж матеріальних речей.

Розвиваємо в дітей навички управління емоціями

Для ефективного навчання управління власними емоціями, дітям необхідна допомога батьків і щоб до їхніх потреб ставилися з повагою й турботою. Це допомагає підвищити самооцінку, краще справлятися з емоціями та знаходити спільну мову з людьми, що їх оточують. Діти, які мають такий досвід, психічно здорові, вміють налагоджувати добрі стосунки з іншими. Вони частіше відчувають себе щасливими, вміють радіти життю, набагато успішніші в обраних заняттях.

Допомагаючи дітям справлятися з емоціями, батьки розвивають їхню емоційну сферу. Крок за кроком це допомагає їм досягти того, чого поодинці вони не змогли б досягти. Діти вчаться контролювати себе й адекватно проявляти емоції, спостерігаючи, як дорослі взаємодіють з ними й між собою.

Батьки можуть допомогти дитині подолати стресові ситуації (наприклад, у моменти потрясінь і невпевненості), з турботою ставлячись до їхніх потреб і показуючи, як краще впоратися зі стресом. При такому ставленні дитина відчуває себе в безпеці й не боїться досліджувати навколишній світ, оскільки впевнена в тому, що батьки про неї піклуються. Відчуття безпеки й довіри важливе для розвитку власного «я» дитини.

Довірливі й теплі стосунки з дитиною формують у неї адекватну емоційну реакцію на події, високу самооцінку, допомагають розуміти емоції інших людей. Діти, яким батьки допомагають справлятися зі складними почуттями, поступово вчаться керувати емоціями самостійно.

З часом дитина все краще управляється з емоціями в багатьох життєвих ситуаціях. Так чи інакше, їй важливо розуміти, що в складних життєвих ситуаціях вона може звернутися по підтримку до інших людей.

Коли дитина довіряє батькам – вона відчуває, що зможе впоратися з будь-якими життєвими ситуаціями. Такий позитивний емоційний досвід необхідний для здорового розвитку психіки та формування особистості.

Від «гормонів стресу» – до «гормонів радості»

Щоб навчити дитину управляти емоціями, необхідно розвинути в неї відчуття безпеки й оптимізму. Для цього потрібно допомогти їй перейти від негативних емоцій (таких як стрес, страх або занепокоєння) до позитивного стану безпеки й готовності до дій. У свою чергу, для цього потрібно знизити рівень «гормонів стресу», таких як кортизол і адреналін, підвищуючи рівень «гормонів щастя», таких як допамін, серотонін і окситоцин.

У дорослих «гормони щастя» сприяють емоційній стійкості, зміцнюють пам'ять і увагу, підвищують довіру до тих, хто оточує, знижують рівень страху, розвивають соціальні навички та співчуття. При високому рівні «гормонів щастя» людина відчуває задоволеність життям. Вироблення цих гормонів, зокрема окситоцину, відбувається в людини й тоді, коли вона про когось піклується. Окситоцин допомагає батькам почувати себе добре, піклуючись про дитину, краще розуміти її потреби.

У дітей основним «гормоном щастя» є серотонін. Його рівень підвищується, коли ми присвячуємо дитині час, граємо з нею, разом займаємося чимось, що їй цікаво. Коли батьки самі вказують дитині, що їй робити, коли вона повинна займатися чимось за розкладом, дитина перебуває у стресовому стані та швидко втомлюється. Це може викликати в неї напади гніву, недовіру або розлади сну.

Високий рівень «гормонів стресу» послаблює концентрацію дитини, її здатність вирішувати конфлікти й завдання, досліджувати нове. Діти, в яких у дошкільному віці спостерігався високий рівень стресу, частіше проявляли агресію й занепокоєння, гірше контактували з однолітками. Однак ніколи не пізно навчитися долати стрес і здійснювати управління емоціями.

Коли в дитини високий рівень «гормонів стресу» й низький рівень «гормонів щастя», у неї можуть виявлятися наступні симптоми:

високий рівень конфліктності, проблеми з висловленням подяки;
низький рівень мотивації, пригніченість;
проблеми з концентрацією уваги;
небажання йти на контакт з усіма, хто її оточує;
уникнення інших людей у стресових ситуаціях;
стурбованість, настороженість;
гіперактивність, неадекватна поведінка;
швидка стомлюваність, проблеми зі сном.
Коли батьки розуміють взаємозв'язок між емоціями дитини та її поведінкою, вони можуть, ґрунтуючись на емоційному досвіді дитини, допомагати їй розвиватися. Прояв турботи, збільшення кількості тактильних контактів з дитиною знижують у неї рівень «гормонів стресу», підвищують рівень «гормонів щастя». Дитина, яка має багато тактильних контактів, легше реагує на стресові ситуації, швидше заспокоюється. Термін «емоційна регуляція» позначає стан, коли в дитини розвинена достатня кількість емоцій, моделі поведінки та фізіологічні механізми, за допомогою яких вона реагує на ситуацію відразу або через певний час.

Допомогти дитині забезпечити свої потреби не означає захистити її від усіх стресових ситуацій і розчарувань. Дітям потрібні життєві перешкоди, з якими вони можуть упоратися. Це розвиває в них навички вирішення життєвих завдань і емоційної саморегуляції.

Турбота про дітей допомагає знизити рівень «гормонів стресу» й підвищити рівень «гормонів щастя» як у дітей, так і в їхніх батьків. Діти менше схильні до стресу, коли їм дозволяють самим вирішувати, коли і в якому темпі виконувати завдання.

Проявляйте турботу про дитину

Забезпечуючи дитині відчуття безпеки, ви допомагаєте їй краще справлятися з емоціями. Іноді, коли дитина відчуває втому, голод, пригніченість, страх або хвилювання, їй може знадобитися ваша допомога й турбота. Елементарний прояв турботи про дитину – це відкрита й чесна розмова з нею. Під час розмови дотримуйтеся наступних правил:

Запитуйте дитину про її почуття.
Використовуйте відкриті питання, які б мотивували дитину виражати емоції («Що тобі найбільше сподобалося під час прогулянки в парку?», «Що ще можна виліпити з пластиліну?»).
Давайте дитині зрозуміти, що її чують і розуміють. Розмовляйте з нею наодинці, а під час розмови не займайтеся нічим стороннім.
Під час розмови перебувайте на одному рівні з дитиною, щоб не викликати в неї відчуття дискомфорту.
Підтримуйте візуальний контакт з дитиною, проявляючи до неї інтерес.
Під час розмови приймайте відкриту, розслаблену позу.
Вираз обличчя під час розмови повинен бути позитивним.
Слухайте, що каже дитина й самі підтримуйте розмову з нею.
Розмовляйте не надто голосно та швидко.
Більше тактильних контактів

Щоб розвинути соціальні навички й навчитися управління емоціями, дітям потрібні тактильні контакти. Батькам слід частіше обіймати та дружньо поплескувати своїх дітей, виявляючи повагу й теплоту у ставленні до них. Тактильні контакти дають дитині позитивні емоції, підтримують її в складних емоційних ситуаціях: «Я розумію, що ти зараз засмучений», «Я знаю, що ти гніваєшся. Я спокійний і допоможу тобі заспокоїтися».

Тактильні контакти важливі протягом усього життя. Звичайно, у дітей є свої переваги, і для батьків важливо ставитися до них з повагою. Деякі діти не люблять дотику, і в такому випадку для батьків важливо знайти інші способи встановлювати контакт з ними. Тактильні відчуття важливі для розвитку в дитини власного «я», допомагають їй розвивати здатність встановлювати близькі стосунки з іншими людьми.

Багатьом маленьким дітям подобаються обійми. Старшим дітям більше подобаються дружні дотики до руки, плеча, голови або просто жести схвалення. Прості тактильні контакти знижують рівень «гормонів стресу», сприяють виробленню «гормонів щастя», а також необхідних для дитини гормонів росту.

Відображайте емоції дитини

Правильно реагуючи на емоційні сигнали дітей, батьки можуть допомогти їм навчитися розуміти свої емоції й управляти ними. Відображення емоцій відбувається тоді, коли батьки відповідають на емоційні реакції дитини, пояснюючи й називаючи їй її емоції. При цьому важливо стежити за своїм тоном голосу й жестами. Це допоможе дитині:

засвоїти, що її емоції визнають;
навчитися розуміти свій внутрішній світ і розпізнавати емоції;
засвоїти, що емоції – це невід'ємна частина життя;
встановити зв'язок між своїм емоційним досвідом та новими життєвими ситуаціями;
розрізняти емоції й почуття;
називати емоції.
Для відображення («віддзеркалювання») емоцій дитини можна також використовувати невербальні засоби комунікації - пози, жести тощо. Для емоційного розвитку дитини важливо, щоб вербальні й невербальні сигнали батьків відповідали один одному. Наприклад, спокійний тон і відкриті жести в поєднанні з терплячим поясненням вселяють у дитину відчуття безпеки й довіри. Використання невербальних сигналів робить слова дорослого більш переконливими. Те, як ви говорите, не менш важливо, ніж те, що саме ви говорите. Невідповідність вербальних і невербальних сигналів вводить дитину в оману.

Тренуйтеся відображати емоції

Щоб набути нову навичку, потрібен час і наполегливість. Практикуйтеся відображати емоції дитини щодня, і вона поступово навчиться контролювати себе. Спостерігайте, як інші батьки спілкуються зі своїми дітьми. Так ви дізнаєтеся про різні способи встановлювати контакти з дитиною й заспокоювати її, коли вона засмучена.

Кожна дитина унікальна

У кожної дитини по-різному проявляються сприйняття, реакції та взаємодія з зовнішнім світом. Одні діти енергійні, інші – більш спокійні. Одні люблять досліджувати все нове, а інші вважають за краще звичні речі. Одні доброзичливі й позитивні, а інші схильні до конфліктів. У деяких малюків швидко змінюється настрій, іншим потрібна допомога, щоб упоратися з прикрістю. У нових ситуаціях деякі діти відразу долучаються до того, що відбувається, інші схильні спостерігати збоку й довго обмірковувати свої рішення. Концентрація в дітей також різниться: одні виконують завдання довше, ніж інші. Ці відмінності й роблять кожну дитину унікальною.

Коли дитину розуміють та приймають такою, якою вона є, вона відчуває свою цінність. Дітям краще вдається виконувати завдання, коли в них для цього достатньо часу й простору. Батьки можуть допомогти дітям справлятися з емоціями, якщо вони будуть прислухатися до їхньої думки й поважати їхні потреби.

6 батьківських звичок, які порушують емоційний контакт з дитиною

Емоційний контакт батьків і дитини - фундамент сімейних взаємин, на якому стоїть багатоповерховий будинок під назвою «виховання». У кожного з батьків є потенціал зробити цей фундамент міцним, але іноді контакт з дитиною втрачається. У нас є для вас гарні новини: навіть якщо контакт втрачено, його можна повернути. Як саме - розповідає психолог Анастасія Іванова.
Цей текст не розповість батькам про симптоми і ознаки порушення контакту, які можна побачити в дитині. Відповідальність за створення цього міцного зв'язку цілком віддано в руки батькам. Замість цього я розповім про батьківські помилки, які можуть призвести до втрати близькості з дитиною.

1. Ви звертаєте увагу на дитину тільки тоді, коли вона робить щось не так

Чомусь частіше помічається щось погане, а хороше сприймається як природне. Коли дитина щось упускає, ми відразу бачимо це і робимо зауваження, але от коли вона акуратно тримає предмет у своїй маленькій ручці, ми мовчимо або навіть не помічаємо.
Варто зрозуміти, що дитина запам'ятовує, що коли вона робить щось не так, батьки відразу звертають на неї увагу. Її висновок: помилка = увага. Кількість зауважень пропорційне прагненню дитини приховувати і віддалятися від батьків.
Рекомендація. Звертайте свою увагу на ту поведінку, яку хочете бачити знову. Рівняння просте: бачите позитивну поведінку - підкресліть її. Наприклад, так: «Мені подобається, коли я бачу, що ти граєш спокійно і зосереджено».

2. Ви не хвалите свою дитину

Швидше за все, зараз всі батьки подумають: «Та це не про мене, я завжди хвалю свою дитину». Хвалебні слова в дусі «молодець», «добре» і «супер» на сотий раз сприймаються дитиною як порожній звук. У такої похвали завжди є зворотна сторона - знецінення для дитини.
Ми ж говоримо про «якісну» похвалу, коли батьки уважні до дитини і бачать, що саме у неї добре вийшло. Хвалити треба за конкретну поведінку, адже таким чином ви розвиваєте в дитині впевненість у собі і здатність побачити результат своїх дій.
Рекомендація. Замініть слово «молодець» на фразу: «Мені подобається, як ти прикрасив цей будинок», кожен раз помічаючи деталь, яку ваша дитина зробила добре, навіть найменшу.

3. Ви не обговорюєте її та свої емоції

«Не плач», «не сумуй», «це дурниці», «з мамою все гаразд, просто в око щось потрапило» - саме такі фрази віддаляють дитину від батьків. Дитина відчуває, що її емоції не приймають, а батьки їй брешуть про свої. Який висновок вона може зробити? «Так, проявляти свої емоції погано, тебе не зрозуміють навіть батьки».
Говорити про свої емоції важливо, а дати можливість дитині розповісти про її біди без коментарів в стилі «не відчувай» - ще важливіше.
Рекомендації. Використовуйте позначення емоцій дитини. Якщо ви бачите, що вона сумує через сварку з друзями, ви можете сказати їй: «Це, мабуть, дуже сумно і неприємно - посваритися зі своїми друзями» або «Я бачу, що ти сумуєш». Таким чином ви говорите про те, що приймаєте її будь-якою, що відчувати - нормально. І нагадуєте, що ви - поруч.

4. Ви вважаєте дитину ще маленькою для того, щоб робити самостійний вибір

Анекдот: «Мамі холодно - одягни светр». Діти й справді краще знають, чого вони хочуть. Дитина може вибрати сама, які штани одягти, з ким грати, якими іграшками ділитися - цей список можна продовжувати ще дуже довго.
Пропонувати дитині вибір - значить розвивати її самостійність і відповідальність, будучи поруч як уболівальник, від якого вона відчуває підтримку. А ще ми всі, в тому числі і діти, маємо право на помилку. Вони мають право обрати не те, зробити висновок (не без допомоги батьків) і піти вибирати далі.
Рекомендація. Дайте дитині можливість вибрати і зіткнутися з наслідками вибору, підтримуючи тим самим самостійність. Бувають ситуації, коли можна запропонувати дитині «вибір без вибору», тільки одне з двох: «Ти будеш рис або пюре на вечерю?».

5. Ви використовуєте насильницькі методи виховання

Тіло вашої дитини - її священна територія з відповідними межами. Порушуючи його межі, ви показуєте їй свою неповагу до її особистості.
Бити, тягати, щипати, ставити на гречку - це неприйнятні методи виховання для дорослої людини, яка володіє мовою для вираження своїх думок. Батьки не мають права бити свою дитину, що б вона не зробила і якою б вона не була.
Рекомендації. Зробіть глибокий вдих-видих, дайте собі час заспокоїтися і подумати, як ви можете вплинути на поведінку дитини без використання насильства. Спокій, рівний тон голосу і вербалізація конкретної поведінки, яку ви хочете побачити, може допомогти вам в цій нелегкій справі.

6. Ви мало часу проводите разом

Сидіти поруч, втупившись у телефон, поки дитина збирає пазли - не рахується. Прийти до дитини, поки вона збирає пазли і зібрати їх за неї - теж не зараховується. У грі зі своєю дитиною ви можете її чогось навчити або навчитися самому, дізнатися, що цікаво вашій дитині і що її турбує.
Якісний час - це вміння слідувати ініціативі дитини в грі, щоб вона відчувала себе значущою, а в батьках побачила друга.
Рекомендація. Кожен день хоча б 10 хвилин приділяйте справжній грі. Нехай дитина обере її сам, а ви дотримуйтесь її ініціативи.
На закінчення хочеться сказати всім батькам, що діти потребують безумовної любові і прийняття. Не забувайте про важливість контакту, навіть якщо ви втомилися. Ви неодмінно впораєтеся з труднощами і збережете близькість з дитиною, якщо захочете.
з МЕЛ (Анастасія Іванова)

https://invite.viber.com/?g2=AQB06Q3iqQFd%2BFA7X2qZ%2FitewctEd2hLstkW%2FxIPIgVevN19hBTmd3LCTefNArN8

https://www.facebook.com/profile.php?id=100089878810129

Кiлькiсть переглядiв: 453

Коментарi