• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Методична робота

Вихователь - методист

Колода Алла Анатоліївна

Освіта: неповна вища

Стаж роботи : 12 років

Життєве кредо:

"Життя не для того, щоб чекати, поки стихне злива. Воно для того, щоб вчитися танцювати під дощем."

Професійне кредо:

"Вірте в талант і творчі сили кожного вихованця. Людина неповторна."

/Files/images/DSC_3703.JPG

Методична скринька

Мета методичної роботи

Вивчення та розвиток педагогічної компетентності кожного вихователя; стимулювання творчого потенціалу водночас із формуванням навичок самостійного аналізу власної педагогічної діяльності.

Напрямки методичної роботи

Життя не для того, щоб чекати, поки стихне злива. Воно для того, щоб вчитися танцювати під дощем.

• Підвищення соціально–психологічної культури вихователів;

• Вдосконалення педагогічної майстерності;

• Сприяння в опануванні світовою та національною, мовою і побутовою культурою;

• Розвиток спеціальних умінь та навичок.

Принципи методичної роботи

• Педагогічна співпраця з вихователем

• Робота в режимі довіри, доброзичливості

• Творча атмосфера , стимулювання творчої активності

• Принцип допоміжно–регульованого контролю

• Надання вихователеві права вибору

• Системність методичних заходів

• Принцип «Я – повідомлень» у спілкуванні

• Щоденна допомога

• Випереджальний характер методичної роботи

Пізнавальна казка як засіб ознайомлення дошкільників з елементарними економічними знаннями

Економічне виховання – це організована педагогічна діяльність, спеціально продумана система роботи, спрямована на формування економічної свідомості. Сучасного дошкільника вже з перших років життя оточує економічна сфера, наповнена складними економічними поняттями та процесами. Реклама по телебаченню, розмови політиків, купівля, продаж, розподіл сімейного бюджету – ось далеко не повний перелік того, з чим доводиться стикатися дитині щодня. Саме тому основними завданнями економічного виховання є ознайомлення сучасного дошкільника з основами економіки способами соціально-економічної поведінки, розвиток особистісних якостей, необхідних для успішної економічної діяльності.

У старшому дошкільному віці доречно сформувати в дітей такі економічні знання та уявлення:

- про товари та послуги;

- про людей, які виробляють товари та надають послуги;

- про те, яким має бути товар (якісним, корисним, безпечним, відповідної ціни);

- про необхідність вдумливого підходу до вибору потрібних товарів (промислових і продовольчих);

- про правила безпечного та бережливого користування речами;

- про необхідність послуг, якими користується сім’я та дитячий садок;

- про гроші;

- про рекламу;

- про правила раціонального харчування та культуру поведінки.

Формування економічної грамотності реалізується через різні форми його організації:

- Вирішення проблемної ситуації;

- Логічні і арифметичні завдання, завдання-жарти;

- Економічні заняття;

- Читання художньої літератури. А саме казки – літературний жанр з величезними дидактичними можливостями . А саме поговоримо про можливості пізнавальної авторської казки.

Пізнавальну казку можна використовувати в освітній роботі для ліпшого засвоєння дошкільниками знань, зокрема й економічних, і формування тих чи тих навичок. Під час складання такої казки необхідно дотримуватися певних принципів. Зокрема , слід враховувати , що змістовою основою казки має бути

- пізнавальна інформація.

- Діяти в казці можуть вигадані персонажі або реальні речі, об’єкти природи , яким притаманні людські властивості : уміння думати, розмовляти, діяти тощо.

- Важливо стимулювати в дітей інтерес і позитивне ставлення до цих персонажів. Адже якщо персонаж зацікавив дітей і викликав у них симпатії, вони ліпше засвоюють усе те, що з ним пов’язано .

Головна особливість пізнавальних казок у тому, що всі події в них, пригоди персонажа пов’язані з реальними предметами, явищами та проблемами довкола.

У кожній казці персонажі мають здійснити такі дії :

- натрапити на щось невідоме і під час ознайомлення з ним відкрити для себе нову й цікаву інформацію;

- потрапити у складну ситуацію; розв’язуючи її, набувати нових знань;

- зустрітися з цікавим співрозмовником, від якого отримати нову інформацію, необхідну для розв’язання проблемної.

Для наочності під час роботи з пізнавальною казкою, де розгортаються казкові події можна використовувати набори декорацій (сонце, хмари, дерева, фігури казкових персонажів .

Дитина дошкільного віку , спостерігаючи за дорослими, намагається зрозуміти і відобразити у грі стосунки між ними та різні життєві ситуації. У такий спосіб вона засвоює новий досвід і поступово готується до дорослого життя, стає повноцінною частиною суспільства. Ми, дорослі, маємо створювати сприятливі умови для полегшення перебігу цього процесу , а також допомагати дитині зрозуміти правила суспільства та знайти своє місце в ньому.

Соціалізація дитини неможлива без розуміння елементарних економічних понять, які ми використовуємо в повсякденному житті , - «гроші», «товар», «кредит» тощо. А доступно ознайомити дошкільників із ними може казковий Економчик.

Знайомство з Економчиком

(авторська казка)

На фабриці добрий майстер виготовляв різні іграшки. Собачок і котиків створював зі штучного хутра і тканини , ляльок – із пластмаси. На виготовлення іграшок він витрачав багато дорогих матеріалів. Тому й продавали іграшки в магазині за високу ціну. Через це не всі батьки могли купити їх для своїх дітей.

Одного дня майстер зібрав усі непотрібні залишки тканини, хутра тощо і зробив із них незвичайну іграшку. Цей спосіб був економний адже майстер не використав жодного з дорогих матеріалів, тому іграшку назвав Економчиком.

Майстер був задоволений , але стомлений і пішов відпочивати. А економчик залишився сидіти на робочому місці. Опівночі місячне сяйво освітило його і він ожив. Вирішив Економчик піти світом і навчити всіх людей бути економними, розповідати їм для чого це необхідно. Він був веселий, чемний і добрий , знайшов серед людей багато друзів.

СЕМІНАР-ПРАКТИКУМ

«Гра і навчання грамоти»


Деякі дорослі вважають , що дитина швидко навчиться читати й писати, якщо знатиме всі літери алфавіту. Утім запам’ятовування й графічного відтворення літер недостатньо. Дитина оволодіває грамотою тоді, коли опановує поняття «звук», «літера», «слово», матиме розвинений фонематичний слух, розумітиме звуковий склад слова тощо. Перевіреним й найефективнішим методом формування цих уявлень є створення ігрових ситуацій.

Навчання грамоти дітей дошкільного віку є своєрідним процесом як за метою, так і за методами його організації та проведення. Адже оволодіння грамотою – це складна розумова діяльність, що потребує достатньої зрілості багатьох психічних функцій дитини.

Головною метою навчання грамоти є не так засвоєння знань і набуття навичок, як підготовка до системного навчання у школі, розвиток психологічних передумов шкільного навчання. Найефективнішим методом утримання мимовільної уваги дітей під час оволодіння основними розумовими діями з мовними одиницями є ігровий.

1. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВОГО МЕТОДУ

Організація діяльності дітей в умовах ігрової ситуації найбільш відповідає можливостям і віковим особливостям дошкільників. Адже саме під час ігрової діяльності педагогу легше активізувати увагу дітей та утримувати її на визначеному змісті навчального матеріалу.

Однак в активній педагогічній практиці навіть вихователі зі значним досвідом роботи припускається помилок у використанні ігрового методу. Так. Нерідко можна спостерігати , як педагог, захопившись ідеєю зробити навчання дітей цікавим, на свій розсуд вводить в процес навчання грамоти низку завдань, які називає іграми. Зовні такі ігри можуть набувати вигляду переміщення дітей груповою кімнатою, виконання завдань , які пропонує їм певний персонаж, тощо.

Трапляється й так, що дорослий сам недосконало володіє теоретичними знаннями з фонетики української мови , методики навчання грамоти, тож залишає дітей наодинці зі складним завданням. І тоді діти, граючи в так звану гру , діють кому як заманеться. При цьому педагог часто урізноманітнює прийоми, дає завдання кожній дитині окремо. У таких умовах самостійно зіставити результат роботи, перевірити правильність або хибність виконання завдання дитині майже нереально.

Надмірне використання в процесі навчання грамоти ігрових прийомів , особливо у старшому дошкільному віці, перешкоджає формуванню навичок систематичної праці, вміння докладати зусиль, переборювати труднощі; виникненню активності , що пов’язана з вольовими зусиллями. Водночас недостатнє використання ігрових прийомів, особливо у старшому дошкільному віці, перешкоджає формуванню навичок систематичної праці, вміння докладати зусиль, переборювати труднощі; виникненню активності, що пов’язана з вольовими зусиллями. Водночас недостатнє використання ігрових прийомів може призвести до відмови дітей виконувати вказівки педагога, а отже – у дошкільників зникне бажання вчитися.

Прийом – це спосіб виконання або здійснення чого-небудь.

Дитина зацікавлена навчанням тоді, коли вона розуміє , для чого їй потрібні ті чи ті знання, бачить можливості їх застосування. Тож педагог має зацікавити дитину змістом навчального матеріалу, пов’язати його з практичною діяльністю, зокрема використовувати ігрові прийоми.

В ігровій діяльності в дитини дошкільного віку формується та розвивається феномен читання. У грі дитина усвідомлює себе як особистість і як читача.

Поняття «ігрові прийоми» тлумачать через поняття «прийоми навчання». Це окремі операції, розумові чи практичні дії педагога або дітей, що розкривають чи доповнюють спосіб засвоєння матеріалу, який передбачає той чи той метод.

2. КОМПОНЕНТИ ТА ЕТАПИ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР

Добираючи ігрові прийоми навчання дітей, педагоги найчастіше віддають перевагу дидактичним іграм. Бо саме вони спрямовані на формування в дітей потреби в знаннях, активного інтересу до їх нових джерел, удосконалення пізнавальних умінь і навичок. Дидактичні ігри підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, вносять елемент цікавості у навчання.

Традиційно в навчанні дітей грамоти дидактичні ігри використовують за необхідності актуалізувати досвід дошкільників, повторити, уточнити, закріпити набуті знання й уявлення.

Будь-які дидактичні ігри – це поєднання таких трьох компонентів:

· ігровий задум;

· ігрові дії;

· правила.

Ігровий задум дає змогу кожній дитині проявити свої знання, вміння та здібності. Під час ігрових дій дошкільники реалізовують ігровий задум, а правила допомагають дорослому регулювати поведінку дітей у процесі діяльності.

Важливо , щоб кожна дидактична гра була завершена - діти мають чітко бачити й розуміти кінцевий результат.

На початку навчання грамоти дорослий має дібрати цікаву форму заняття й вигадати для дитини таку роль, що її приваблюватиме. Відкриття «законів читання» має бути для дошкільника радісним і захопливим процесом.

Зауважимо, якщо педагог не знає методології ігрової діяльності, він не зможе досягти позитивних результатів у освітній роботі.

Відомий психолог Данило Ельконін визначив три етапи реалізації гри :

· організаційний;

· проведення гри;

· підбиття підсумків.

Також він розкрив сутність процесу навчання через гру. Знання про об’єкт , які необхідно засвоїти дітям, а також уміння та навички, пов’язані з цим об’єктом , відповідають програмовому змісту. Педагогу слід визначити дидактичну мету – що із цим об’єктом треба зробити з позиції навчання. Досягти цієї мети можна за допомогою ігрових вправ.

3. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ІГРОВИХ ВПРАВ

В ігрових вправах формуються, вдосконалюються й розвиваються навички та вміння дитини. Це відбувається завдяки багаторазову виконанню дій у ході перетворювальної діяльності . Такі дії стають особистісно-значущими для кожної дитини, оскільки їх мотивом є участь в ігровій діяльності.

Ігрові вправи під час навчання дітей грамоти добирають так, аби вони:

· мотивували дітей до перетворювальної діяльності;

· відповідали пізнавальному змісту заняття;

· допомагали реалізувати кінцеві та проміжні цілі навчання;

· створювали емоційно позитивну атмосферу навчання дошкільників;

· сприяли колективній взаємодії всіх учасників освітнього процесу – як дітей, так і дорослих.

При цьому педагог має правильно розробити механізм ігрової вправи – чіткий порядок виконання ігрових дій за визначеними правилами. Через елементи цього механізму здебільшого й реалізовуються функції ігрової вправи, що при цьому узгоджуються з функціями пропедевтичного курсу навчання грамоти.

Зробити слово, його звукову оболонку не лише відчутною, а й привабливою для дитини – головне завдання будь-якого етапу пропедевтичного курсу навчання грамоти.

Розвиток фонематичного слуху та фонематичного сприймання є важливою передумовою успішного навчання грамоти дітей дошкільного віку. Так, під час підготовки органів мовлення і слуху дитини до сприймання правильного звука та правильного артикуляційного промовляння ми проводимо ігрові вправи для розвитку слуху.

Ігрові вправи – це своєрідна пізнавальна діяльність соціокультурного характеру, яка дає змогу дитині засвоювати соціальний досвід і навчитися перетворювати світ.

Будь-яка форма освітнього процесу – спеціально організовані заняття з усією групою дітей, індивідуальні заняття, освітні ситуації – передбачає дотримання відповідної послідовності дій. На початку взаємодії з дітьми педагог організовує ігрові вправи на розвиток слухової уваги, тобто вміння розрізняти немовні звуки за їх звукочастотними властивостями. Потім- вправи на розвиток мовленнєвого слуху, тобто вміння дитини розрізняти голоси людей, розуміти зміст висловлювання. А відтак – ігрові вправи на розвиток фонематичного слуху, тобто вміння чути складові частини слова.

Ігрові вправи використовуємо і під час спеціально організованих занять з навчання основ грамоти дітей молодшого, середнього та старшого дошкільного віку .

На занятті організовуємо види діяльності дошкільників у такій послідовності:

· комунікативна;

· пізнавальна;

· перетворювальна;

· оцінно-контрольна.

Отже, навчання грамоти відбувається природно й мимовільно під час залучення дошкільників до участі в ігрових ситуаціях. На прикладі яскравих персонажів діти ліпше засвоюють різницю між голосними та приголосними, твердими та м’якими звуками тощо.

Емоційність, інтерес, безпосередність дітей, партнерство педагога в колективних ігрових вправах та дидактичних іграх дають змогу дошкільникам оволодіти такими важливими розумовими діями з мовними одиницями, як аналіз, синтез, класифікація, абстрагування.

Спеціальна методика навчання розповіді за картиною

Важливе місце в системі роботи з формування та розвитку зв’язного мовлення дітей з вадами мовлення відводиться навчанню розповідання за картиною.

В основі розповідання за картиною лежить опосередковане сприймання навколишнього життя. Картина розширює і поглиблює дитячі уявлення про природні та суспільні явища, впливає на емоції дітей, викликає інтерес до розповідання. Значення цього виду занять для розширення та активізації словника, формування зв’язного граматично правильного мовлення, а також розвитку процесів сприймання, уяви, логічного мислення відмічається багатьма авторами як у загальній , так і у спеціальній літературі (А. Богуш, А. Бородич, Н. Гавриш, Є Короткова, Є. Тіхеєва, О. Ушакова, В. Глухов, Л. Єфіменкова, І. Лєбєдєва).

Розповідання за картиною –це складна розумова діяльність, в якій мають місце аналіз, синтез, порівняння, умовиводи. Формування умінь розповідати за картиною не можна розглядати ізольовано від особливостей сприймання дітьми картини. Сприймання – складний психічний процес; під час сприймання картини працює тільки один аналізатор – зоровий, що веде до ускладнення сприймання. Зображене на картині не просто повторює реальний предмет, а передає його за допомогою специфічних художніх прийомів і засобів. Дитина повинна навчитися правильно співвідносити зображене з тим, що воно передає, і розповісти про нього. Успіх навчання розповідання належить насамперед від розуміння дітьми сюжету картини. Він повинен відповідати досвіду, почуттям, переживанням дітей.

У процесі роботи над картиною враховують наступні принципи підходу до навчання дітей зв’язного монологічного мовлення:

- поступове ускладнення завдань і форм роботи у відповідності з віковими і мовленнєвими особливостями дітей;

- відведення важливої ролі мовленнєвому зразку педагога;

- широке використання ігрових форм занять;

- загальна спрямованість навчання на розвиток зв’язного граматично правильного мовлення і активізацію творчості дітей.

У формуванні умінь описувати картини і складати за ними розповіді використовують спеціально розроблені серії дидактичних картин. До відбору картин для розповідання висувають вимоги:

- зображення має бути доступним для сприймання, не повинно бути великого нагромадження деталей, скорочення або закриття предметів, що робить їх важкими для впізнавання;

- зміст картини повинен бути цікавим, зрозумілим, близьким до життєвого досвіду дітей, відповідати їх знанням про довкілля, сезонні зміни в природі тощо;

- зображення персонажів повинно бути реалістичним;

- картина повинна бути високохудожньою, мати виховну цінність, формувати позитивне ставлення до довкілля.

Під час роботи над картинами дітей поступово навчають декільком видам розповідей:

1. Дітей середнього віку (ІІ рівень ЗНМ) навчають простій розповіді за картинами, де зображені декілька предметів без будь – якої взаємодії між ними. Ці розповіді пов’язані із вивченням лексичних тем, з першими навичками описових розповідей.

2. Складання розповіді за картиною – натюрмортом. Об’єктом зображення є неживі предмети. Зібрані художником, вони є цікаві своєю формою, кольором, фактурою. Від дітей вимагається скласти описову розповідь, маючи перед очима не окремий предмет, а групу предметів, що вимагає узагальнень знань і умінь, відповідного рівня розвитку зв’язного мовлення.

3. Складання розповіді за сюжетною картиною. Діти вже описували природу в різні пори року, складали розповіді про сезон в цілому, і це може підготувати їх до сприймання пейзажу в живописі. Велике значення має розвиток образного мовлення дітей, що йде через емоційний бік сприймання картини. Діти навчаються підбирати порівняння, епітети, синоніми, образні вислови, більш точні слова. Сприймання картини супроводжується віршами поетів, музикою. Використовують картини відомих художників: І. Шишкін «Сосновий ліс», І. Левітан «Золота осінь» тощо.

1. Опис портрету. Його використовують у навчанні розповіді дітей із ФФНМ та ЗНМ ІІ рівня. Діти вже мають знання з тем «Людина», «Сім’я», «Професії», «Одяг», що дає можливість працювати з даним видом розповіді. Діти повинні навчитися визначати риси характеру людини, підбирати слова до опису частин обличчя. Основне – допомогти дитині знаходити характерні особливості зображеного, вчити сприймати внутрішній світ людини через вираз обличчя.

2. Складання розповіді за сюжетними багатофігурними картинами із зображенням декількох груп дійових осіб, або декількох сценок у межах загального, знайомого дітям сюжету, близького до їх життєвого досвіду. Багатофігурні, багатопланові картини дають можливість складання коротких завершених розповідей первинно за окремими фрагментами. Це полегшує дітям завдання наступного складання зв’язного розповідання за картиною в цілому.

На останьому етапі навчання можливе використання для складання розповідей жанрового живопису, доступного розумінню дітей, здатного схвалювати дитину, викликати бажання обговорити побачене. Ці розповіді передбачають більш високу ступінь мовленнєвого розвитку, яка включає в себе навички описової розповіді, портретного живопису та пейзажу.

1. Складання розповідей – описів за сюжетними картинами, де на перший план виступає зображення місця дії, обстановки, предметів, подій, які визначають тематику картини. Для складання розповіді дітям необхідно встановити зв'язок між предметами зображеної обстановки і персонажами картини, зрозуміти дії персонажів, відтворити на основі наочного змісту сюжетну ситуацію.

2. Складання розповіді за окремою сюжетною картиною з домислюванням і відтворенням подій, попередніх зображуваному на картині та наступних. Такі сюжети передбачають визначення та розуміння причинно - наслідкових часових зв’язків, де кульмінаційний момент, який зображений на картині, є наслідком того, що вже відбулося і одночасно причиною того, що буде далі. Складання таких розповідей готує дітей до подальшого самостійного творчого зв’язного розповідання [ 11].

Складанню розповідей за сюжетними картинами передує робота з навчання дітей складання речень за окремими сюжетними картинками із зображенням простих дій.

Під час навчання дітей із вадами мовленн складання розповідей за картинами виділяють два етапи: підготовчий і основний. Залежно від віку та мовленнєвого рівня розвитку дітей вони можуть поділятися на два заняття або бути частинами одного заняття.

Мета підготовчого етапу полягає в тому, щоб підготувати дітей до сприймання і правильного розуміння основного змісту картини (попередні обстеження, бесіди, відгадування загадок про персонажів картини тощо), уточнити, активізувати і удосконалити словниковий запас, навчити дітей розуміти послідовність дій, які відбуваються на картині, встановлювати зв'язок між предметами і явищами. У підготовці до заняття логопед повинен визначити мовний матеріал, з яким буде працювати. Основним методом роботи над картиною на цьому етапі є розглядання її у супроводі бесіди. Розглядання картин, за думкою Є. Тіхєєвої, має потрійну мету: вправляння у спостережливості, розвиток мислення, уяви, логічного судження, розвиток мовлення дитини. Основним методичним прийомом у навчанні розгляданні картини є запитання. В завдання розглядання входить визначення місця і часу зображеної події, виділення і характеристика дійових осіб та найбільш суттєвих предметів навколишньої обстановки. Діти повинні розібратися у взаємовідносинах персонажів, уяснити просторові співвідношення предметів. Логопед має заздалегідь підготувати запитання про загальний зміст, характер картини, а також ті, що стосуються опису, характерних дій головних персонажів картини, та запитання, спрямовані на аналіз емоційного стану, естетичну оцінку зображеного. Більшу частину становлять репродуктивні констатувального характеру запитання. Також використовують і проблемні запитання, що спонукають до пошуку відповіді в самій картині, до аналітичних дій, що знаходять судження у самостійному судженні дитини. Навіть з дітьми ІІ рівня ЗНМ бесіда за картиною буде більш результативна, якщо запитання спонукатимуть до пошуково – аналітичної діяльності.

Логопед, враховуючи рівень мовленнєвого розвитку дітей середнього віку (ЗНМ ІІ рівня), або сам називає зображені предмети та дії, або звертається до дітей із запитанням. Спочатку діти описують основний об’єкт картини. Крім питань, використовують ігрові прийоми, які підтримують інтерес до неї.

З дітьми старшого дошкільного віку (ЗНМ ІІІ рівня, ФФНМ) використовують ускладнений вид розглядання - бесіда за картиною. Він відрізняється від попереднього більшою цілеспрямованістю, систематичністю питань, як репродуктивних, так і пошукових. Найскладнішими для дітей з мовленнєвими порушеннями є запитання, пов’язані з оцінкою емоційного стану, з описом настрою, особистісних якостей персонажів, що пов’язано з недостатньою кількістю слів та словосполучень в словниковому запасі.

Під час розглядання картини (особливо у середній групі) доцільно, але обмежено, використовувати літературний матеріал: віршики, забавки, загадки, що створюють ігрові моменти, активізують мислення, увагу дітей. Важливим прийомом роботи є придумування назви до картини. Після того, як діти уважно розглянули картину, проаналізували разом з логопедом її зміст за запитаннями, їм пропонують придумати назву до картини і відповідно до неї скласти розповідь.

Мета основного етапу – навчити дітей складати розповідь. Основні методичні прийоми: зразок розповіді логопеда, навідні запитання, упереджувальний план розповіді, складання розповіді за фрагментами картини, колективне складання розповіді дітьми, прийоми сумісних дій, придумування дітьми назви картини. На завершення бесіди за змістом картини діти прослуховують зразок розповіді логопеда за усією картиною, або за окремими її епізодами чи персонажами. Він повинен бути коротким, з чіткою композицією, без зайвих описів. За мірою оволодіння дітьми мовленнєвими уміннями роль зразка змінюється. На початковому етапі навчання зв’язного розповідання зразок надають для його відтворення, а у подальшому – для розвитку власної творчості.

У залежності від стану мовлення дітей їх розповіді можуть бути простими та складними. Складність розповіді визначається самостійністю дитини у побудові відповідей на питання дорослого, варіативністю побудови відповідей, розгорнутістю розповіді. Діти можуть відповідати одним словом, словосполученням, але відповіді мають бути самостійними. Далі паралельно з короткими відповідями діти навчаються будувати і самостійні розгорнуті відповіді. Розгорнутість розповіді залежить також від етапу навчання. На початку навчання діти називають лише основні персонажі, предмети, зображені на картині крупним планом. За мірою засвоєння лексичного матеріалу, крім предметів діти вказують їх ознаки, дії або стани.

Під час роботи над картинами велика увага приділяється розвитку у дітей із ПМР навичок планування розповіді. На початковому етапі проводиться колективне, сумісне з логопедом, складання плану майбутньої розповіді. У подальшому складанні плану діти беруть участь почергово під керівництвом логопеда. Для полегшення запам’ятовування словесного плану можна використовувати символічні або предметно – картинні позначення для кожного пункту плану.

Кiлькiсть переглядiв: 169

Коментарi